Тренінг “емоційний інтелект” для особливих мам

Чи знаєте Ви, що таке емоційне вигорання, як контролювати свої емоції та як за їх допомогою розуміти почуття інших людей?

Все це та багато іншого ми обговорювали із «особливими» матусями!

Загалом, є чотири напрямки емоційного інтелекту:

– як ми оцінюємо та виражаємо емоції;

– що про них знаємо;

– як ними керуємо;

– як на їх основі приймаємо рішення.

Перший компонент – оцінка і вираження емоцій – є у будь-якій взаємодії.

Уявіть: співрозмовниця усміхається у відповідь на ваші репліки, а ви собі вирішуєте, що її усмішка – глузлива і що вона з вас кепкує.

Насправді ж, людина радіє від ваших слів, або усміхається, бо ввічлива, або ще з десяти інших причин.

Однак у певний момент ви неправильно оцінили емоцію, і, як наслідок, додумали про людину і її наміри те, чого вона не мала на увазі.

Розвинений емоційний інтелект – це саме те, що дозволяє більш-менш точно оцінити емоції інших людей і рятує від подібних непорозумінь.

Зворотна сторона медалі – це потреба точно виразити власні емоції. Якщо ви хотіли засвідчити комусь своє схвалення, а вийшло більше схоже на заздрість, наслідки спілкування можуть бути неочікувані.

Друга складова емоційного інтелекту – це знання про емоції. Йдеться не про те, щоби знати їхні назви, типи чи класифікації.

Це про ширший культурний і суспільний контекст: чи знаємо ми, що саме в нашому середовищі спричиняє певні емоції.

Одні й ті самі дії і слова в різних суспільствах або й менших групах можуть викликати абсолютно різні емоції.

Візьміть будь-яку провокаційну тезу і виголосіть її перед різними людьми: наприклад, скажіть, що в Україні потрібно узаконити одностатеві шлюби спершу праворадикально налаштованим людям або апологетам “традиційних цінностей”, а потім – захисникам прав ЛГБТ-спільноти.

Як гадаєте, ефект буде різний? А емоції?

Можливо, навіть протилежні: від обурення до схвалення.

Інший приклад – дипломати, які, від’їжджаючи до різних країн, ретельно вивчають місцеві культурні контексти, бо те, що українцям видається нормальним і не викликає особливих емоцій, представників іншої національності може збентежити, або й образити.

Вгадати чи відчути такі речі неможливо, про них потрібно знати.

Таке знання і його застосування на практиці є виявом емоційного інтелекту.

Третя складова – як ми здатні керувати емоціями.

Йдеться про те, щоби стримати емоцію, не показавши її (не розгніватися, коли так хочеться), і про те, щоби врегулювати свій стан після того, як емоції вже проявилися (заспокоїтися після того, як розгнівалися).

Скільки часу на це потрібно? Чи легко це зробити?

По-різному. Дослідники стверджують, що чим більше розвинений емоційний інтелект, тим легше людині натиснути на гальма і врегулювати свої емоції.

Так само з емоціями інших: чи вміємо ми розвеселити сумного товариша, викликати захват, радість чи роздратування серед співрозмовників?

Очевидно, що загального алгоритму “як розвеселити людину” не існує і що в кожній ситуації ми вчиняємо по-різному, але емоційний інтелект пов’язаний із тим, наскільки добре нам це вдається.

Четверта складова емоційного інтелекту стосується поведінки. Нехай у спілкуванні з іншою людиною ми побачили певну емоцію і правильно її визначили.

А далі?

Розуміння емоцій має допомогти у найважливішому – вирішити, як поводитись. Емоції – це така ж інформація, як вчинки, слова і жести. Цю інформацію людина використовує, щоб обґрунтувати свої дії.

Наприклад, одна людина чіпляється об сходинку, а інша підхоплює її, щоб та не впала. В такому разі одна дія (підхопити) є реакцією на іншу (падати).

Якщо друг пише вам: “Ходімо ввечері в кіно”, то ваша дія – піти в кіно – є реакцією на його слова.

Але так само дія може бути реакцією на чиїсь емоції. Наприклад, тато обіймає дитину, тому що та загубила улюблену іграшку і тепер плаче. Обійняти – це дія у відповідь на емоцію.

Очевидно, що рішення, як ми будемо діяти наступної миті, приймаються дуже швидко, і жодна людина не складає в голові план “Що я буду робити, якщо мій співрозмовник розлютиться або заплаче”, але зчитані емоції відіграють у цьому не останню роль.
Вони є інформацією, яку потрібно аналізувати.

Емоції та інтелект протиставлялися одне одному. Вважалося, що емоції заважають приймати “раціональні”, “розумні” рішення.

Тільки у другій половині 20-го століття соціальні психологи поглянули на це по-іншому. Вони припустили, що в процесі еволюції емоції допомагали людині пристосуватися до різних середовищ і обставин і були напряму пов’язані із виживанням людини як виду.